Практичний етап розпочався одразу ж після вступу до теорії з написання світового винаходу українців. За початкову основу послужили виступи як і Миколи Васильовича, так і асистента цієї кафедри Ірини Гутковської, а ще малюнок писанки на письмовій дошці з допомогою крейди, представлення зразків сонячних творінь у ноутбуку, перенесення їх широкого спектру колоритних образів кожним студентом на стандартний листок.

До столу без усіляких вагань підійшли бувалі у бувальцях. Згодом коло зацікавлених осіб перетворилося на «круглий стіл». Що творив-показував майстер, те й повторювали вихованці. На їхніх маленьких земних кулях проступали образи гуцульської писанки, втіленої у геніальному пам’ятникові у США, в музеї Коломиї та багатьох колекціях шанувальників цього рукотворного мистецтва. За день студенти пройшли два етапи: навчилися працювати у жовтому та червоному кольорах.

Хто бодай трішки посвячений у дивовижний світ писанки, може одразу відгадати, що перед тобою в усій красі і величі косівський умілець, точніше, із села Яворів. Цікаво, що у його родині цим барвистим таїнством ніхто не займається. До слова, цей промисел перейшов до майстра із легкої руки Василини Копчук – рідної сестри діда. Хлопець виявився здібним учнем, бо про нього одразу заговорили у широких колах писанкарів у столиці козацької вольниці – Дніпропетровську, де став лауреатом Всеукраїнського конкурсу. Майстер казкового дива зазначив: «Діти завтра побачать свої витвори, 22 квітня, тобто третьої Великодньої днини, принесуть із рідних місць на своєрідний фестиваль писанки етнічного забарвлення і спрямування, у яких – символи вічності, добробуту, пробудження і воскресіння. Разом із смерековою «Парасочкою» і «Буковинкою» будуть і десятки інших шедеврів, які переживуть віки».